Цей блог – про те, як одна «звичайна сім’я» © з Тернополя вирішила іммігрувати до Канади. Тут буде викладено хронологію подій, зібрано рекомендації, якими керувалися й ми самі. Можливо, тут також з’являться роздуми тощо.
Призначення у цього блогу – просте: бути збірником інформації для тих, хто її потребує; бути централізованим банком даних про наш імміграційний процес власне для нас; бути «жилеткою», в яку можна поплакатися, коли ніхто більше не слухає, та в яку можна викричатися, коли ні з ким більше поділитися радістю.
Головні верстви процесу також будуть у цьому дописі, що завжди відображатиметься наверху кожної сторінки.
Отож:
Відправлено документи у Відень: 7.10.2010 р.
Документи Віднем отримані: 11.10.2010 р.
Відень зняв гроші з рахунку (значить, конверт відкрили :): 18.01.2011
Accusé de reception (офіційне повідомлення про те, що справу взяли в роботу) : 25.01.2011
Запрошення на інтерв'ю: 21.06.2011
Власне інтерв'ю: 22.08.2011 (пройдено успішно)
Відправлено документи у посольство Канади у Києві: 16.12.2011
Документи посольством отримані: 20.12.2011
Видано ідентифікаційний номер: 23.01.2012
Прийшли медформи: 15.02.2012
Пройшли медогляд у Львові: 20.03.2012

Далі буде…

Пройшовши медогляд та оплативши його, ми здійснили останню грошову витрату, пов'язану з імміграційним процесом. Тепер вже потрібно відкладати гроші на квитки в Канаду :).
Отож, скільки грошей пішло у нас на весь процес? Чи є якась економія, порівняно з "імміграційними агенціями"? Давайте поглянемо.
За розгляд нашої справи Квебеком (простіше - за сертифікат відбору) ми заплатили 540 CAD за двох, а потім дослали іще 152 CAD за розгляд справи нашого свіжонародженого малюка.
За розгляд нашої справи федеральною Канадою (простіше - за візи) ми заплатили 1100 CAD за трьох та 980 CAD за двох (діти не сплачують) - за право постійного проживання (або за Permanent Resident card). В банку цих 2080 CAD обійшлися нам у 18650 грн (за драконівським курсом у 8.96 грн за CAD).
Ну і медогляд у Львові обійшовся нам у 480 USD.
Підбивши підсумок і перевівши усе у більш звичні в Україні американські долари, бачимо, що офіційні витрати, від котрих нікуди не дітися, склали 3255 USD.
Але, на жаль, це не означає, що в цю суму можна вкластися. Адже потрібні переклади та нотаріальне завірення копій документів. У нашому випадку ці витрати склали (приблизно) 2000 грн.
Також ми відвідували курси французької мови, за які сплатили (приблизно) 4500 грн, а ще я здав екзамен з французької, що називається TEFaQ (ще 790 грн).
Разом ці "неофіційні" витрати склали гривневий еквівалент 910 USD.
Якщо ви добре знаєте французьку, то сміливо віднімайте 500 за курси :).

Таким чином, сім'я з трьох чоловік з Тернополя сплатила протягом іміграційного процесу приблизно 4200 американських доларів.

А скільки беруть за свої послуги різномастні імміграційні агенції?
Не знаю, навіть не цікавився. Якщо вам цікаво, дзвоніть та запитуйте, а із чим порівнювати, ви вже знаєте.

Я довго не писав у блог: спочатку було нічого, потім – було трохи не до нього.
У нас народився син! За відповідними клопотами блог було закинуто. Але сьогодні хочу до нього повернутися.
Я зіткнувся з рідною бюрократичною машиною у її найвідвертішому прояві та переміг її :).
Імміграційний процес підходить до свого логічного завершення, і, якщо не буде ніяких несподіванок, ще влітку цього року ми розраховуємо отримати візи. А для того, щоб їх отримати, потрібно пред'явити проїзні документи для усіх членів родини, в тому числі і для мого шестимісячного (на даний момент) малюка.
Отже, сьогодні я відвідав відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Тернопільського міського відділу УМВС, або просто ОВІР, з метою подати документи для отримання цього самого проїзного документу.
( Це довга, проте цікава історія, яку я пишу по свіжих слідах, щоб не забути. )

Отже, ви вже прочитали офіційний сайт і маєте уявлення, як працює бальна система відбору кандидатів. Які характеристики, що впливають на кількість балів, наявні у нашій сім'ї?

Чоловік, головний заявник:

Вік - до 35 років;
Освіта - спеціаліст, ІТ, диплом отримано менш ніж за 5 років до подачі документів, неперервного стажу - більше, ніж 48 місяців на момент відкриття справи;
Заявлене знання французької мови - 7 розуміння, 6 говоріння; англійської - 10/10;
Родичів у Квебеку немає.

Дружина, другорядний заявник:

Освіта - спеціаліст, міжнародні відносини, диплом отримано менш ніж за 5 років до подачі документів, неперервного стажу - більше, ніж 48 місяців на момент відкриття справи;
Заявлене знання французької мови - 3/3;
Родичів у Квебеку немає.

Разом за різним підрахунками виходить (підрахуйте самі для тренування) балів. 57 - необхідний мінімум для успішного відкриття справи (і запрошення на інтерв'ю), 63 - необхідний мінімум для отримання сертифікату відбору Квебеку.

Самостійно бали можна порахувати за допомогою наступного документу: http://www2.publicationsduquebec.gouv.qc.ca/dynamicSearch/telecharge.php?type=7&file=GPI-3-1.pdf

Як дізнатися, що потрібно зробити, щоб іммігрувати туди, куди хочеться? Які ставляться вимоги до потенційних іммігрантів, які потрібно зібрати документи, до кого звертатися?
Я користувався пошуковою системою google. «Immigrate to Canada», «Immigrate to Australia», «Immigrate to USA»… Ну, ви вловили концепцію.
Кожна канадська провінція має свою імміграційну програму. Можна знайти список провінцій, наприклад, у Вікіпедії, а потім – за шаблоном: «Immigrate to Quebec», «Immigrate to British Columbia»… Все просто, чи не так?
З допомогою того ж гугла я знайшов форуми, на яких спілкуються майбутні та вже теперішні іммігранти. Найпопулярніший із тих, що присвячені Квебеку – це міжнародний ресурс www.razgovory.com.
Я рекомендую ознайомитися із офіційними сторінками та хоча б вищенаведеним форумом, перш ніж шукати в цьому журналі покрокові how-tos. Повірте, це дуже корисно.

Незважаючи на те, що цей блог задумувався, як джерело практичної інформації, я розпочну з філософського допису.
Отже, чому Канада?
Колись давно Канада (ну чи штати, на крайній випадок) була для мене ледь не ідеєю-фікс: я все прорахував (на кшталт «От закінчу інститут на бакалавра, подамся в магістратуру в Канаду, і залишуся там як-небудь»). Та потім усе якось погамувалося, життя більш-менш влаштувалося, і я відклав переїзд на невизначений термін. Саме так: не відмовився, а відклав. Думка залишалася десь там, на задвірках свідомості.
Та обставини складаються так, як вони складаються. Повернення в Україну після кожної закордонної поїздки, від одно-двотижневих туристичних до довших ділових, закінчувалося культурним шоком; в Україні жити об’єктивно все страшніше (мєнтовський безпрєдєл, грипозні PR-кампанії… ну що я буду вам тут розказувати?); щоразу, розповідаючи кому-небудь з-за кордону, як це – жити в Україні, я разом із ним приходив до висновку, що це ж неможливо просто.
Отже, хоч ніхто не радить шукати у своїй країні мінуси, як стимул до еміграції, я нічого не можу з собою зробити – достатньо увімкнути телевізор (запустити браузер) і отримати порцію новин.
Тут-то ідея про імміграцію до Канади і повернулася до моєї голови із того кутка, де вона весь цей час чекала нагоди.
Насправді, я знайшов дві країни, в які з України досить нескладно легально іммігрувати: Канада та Австралія. І хоча я більше люблю тепло, аніж холод, вирішальним моментом стала близькість до США і більша загальна територія для подорожей.
Тому – Канада.